Подруга з-за кордону

Posted on 09.12.2015 by Павло Васянович

Париж 14       До дружини приїжджала подруга, яка вийшла заміж у Канаду. Летіла з пересадкою в Амстердамі. Дружина хвилювалася, що могли бути ускладнення через теракти в Парижі.
       Але нічого такого вона й не помітила. Патрулів якихось з собаками… — в аеропорту, розповідала, повсюди негри з арабами, як завжди. На тиждень-другий заїхала у Францію до знайомих-родичів чоловіка. Бідкалася, що відтоптала ноги в Луврі. Привезла справжньої діжонської гірчиці.
       На нас дивилася очима великими й трохи дикуватими. Continue reading →

Posted in Життя, Політика | Tagged , , | 1 коментар

Жабомишедрачка

Posted on 15.11.2015 by Павло Васянович

жаба їсть мишу       Сиджу в себе за комп’ютером й чую, як позаду щось шкребеться. Миша, думаю, — але гучно так шкре-шкребеться, — ну, думаю, не інакше, як щур. Десь за кріслом… біля пічки… — й раптом я втямлюю, що повинен побачити те, що шкребеться, якщо гляну за крісло. На якусь мить стримую себе, потім рвучко стаю на ноги, на ходу розвертаючись, упираюся долонями в бильце, зазираю за крісло — й бачу здоровенну зелену жабу.
       Жабисько без поспіху заклигує під пічку, де в темряві мирно догнивають минулорічні гарбузи.
       Переводжу подих. Continue reading →

Posted in Особисте, Тварини | Tagged , , | Прокоментуй!

Голос трави

Posted on 19.06.2015 by Павло Васянович

ромашки-2     Стрекотіння колес велосипеда й жорстке сонце за деревами збоку, — й видовжені рухливі тіні на сірому тлі асфальта. Широка й пряма смуги дороги, що поволі звуджується й зникає за поворо-том, — пригальмувати, — й ув темний розрив між деревами — по-вер-нути, — й, учепившись руками в кермо, спрямуватися в прохолодно-темну глибину.
     Дони-и-изу й догори-и, там канавка, — тримайся! — й по горба-ба-баках… по траві… — й вирулити на колію.
     Й прямо.
     Й перевести подих, відчуваючи погідливо-гумове ручок й непоступливо-стальне керма, — й помірним р-рипом натискувати й натискувати на педалі. Continue reading →

Posted in Життя, Природа | Tagged , , , | 5 коментарів

Пікнік на узбіччі

Posted on 14.04.2015 by Павло Васянович

 DSCN2608-к    Після Великодня завітали на наше місце під горбами в лісі. Як було з усього видно, на свята там погуляли.
     Охололе темне огнище було понавтикане кількома десятками недопалків, причому, лише двох марок — ядуче-червоними фільтрами «Прилук» і тоненькими білого «Кемела». Під столиком валялася порожня пляшка з-під десертного вина. Поодинокі кущики квітки сон, які ми виявили на горбах минулого разу, були вирізані. Й територія в радіусі кількох метрів була всіяна великими блискучими кружальцями конфетті. За десяток же метрів під деревом валялася розірвана упаковка з-під презервативів.
     Одне слово, зрозуміло.
     Довкруг було спокійно й тихо, — на схилах пагорбів здіймалися в небо стрімкими жовтавими стволами сосни. Continue reading →

Posted in Uncategorized | Прокоментуй!

Струмок у лісі ранньої весни

Posted on 27.03.2015 by Павло Васянович

Ліс-14     Дзюркотить вода й пахне прілим листям, — й доносяться час від часу пронизливі крики чорного дятла, — струмок живе своїм життя, широкими меандрами поволі долає низину лісу — що влітку, що взимку, що ранньої весни, — й глибоко йому до того байдуже, чи бачить хтось з людей, як він тече, чи ні.
     Чи в курсі люди, які вважають себе господарями цього лісу й цієї планети, — що знає й що приховує ця земля.
 Continue reading →

Posted in Uncategorized | Прокоментуй!

Переможений Путін

Posted on 07.03.2015 by Павло Васянович

Путін2     Кидаю курити й продовжую в будинку ремонт.
     Вірніше, кинув курити ще раніше, — зараз кидаю жувати нікотинові жвачки, за допомогою яких й кинув курити. Кинути жувати жвачки, напевне, ще важче, ніж кинути курити — залежність тривка й липуча, як і сама жвачка, зараза, — через три-чотири години бере за горло й вимагає чер-чер-чергову пайку. Від жувачок в голові муторно, думки не в’яжуться й нічого не пишеться.
     Тож вирішив поки що викласти підлогу осб-плитами. Цю роботу слід було зробити ще три-чотири роки тому, коли поштукатурив у вітальні стелю-стіни й поклеїв шпалери. Тоді ж прикупив і плити. Однак з підлогою не склалося й плити втихомирилися в кладовці, як тільки не потрухлявіли — невідомо.
     — Путін переміг!
     Це діти поруч граються. Continue reading →

Posted in Діти, Особисте | Прокоментуй!

Весна в яру

Posted on 23.02.2015 by Павло Васянович

Весна     На вулиці — весна. Пахне смертю.
     Свіжий вітер з-над асфальту — порожні пластикові пляшки й целофанові пакетики серед вижохлої трави, — й темні стовбури дерев на схилі яру.
     Поволі спускаюся донизу сходами алейки.
     Прохолодно-вологе металеве бильце долонею — промерзла й відтала земля внизу й збоку, — й грудки почорнілого снігу з іншого боку на схилі. Брудні й пошарпані прямокутники цементних брил під ногами.
     Й подихом свіжого повітря — вітер над бруківкою на Інститутській, щити й каски, — короткі лункі постріли, як удари батога, — й запах смерті довкруг.
     Й іншим подихом — усе звіявся, наче й не було.
     Мертве сіре листя на схилі яру, з-під якого вже пробиваються тендітні паростки зеленої трави.

Posted in Майдан, Особисте | Tagged , | Прокоментуй!

Снігова гірка на городі

Posted on 15.02.2015 by Павло Васянович

     Життя прискорюється. Зими змінюються зимами, — була сніжна зима, коли валилися дерева й сніг лежав до початку квітня. Перед тим була зима морозна, коли за двадцять трималося впродовж кількох тижнів й п’ятнадцять сприймалися як відлига. Була «революційна» позаминула зима, коли спершу ледь-ледь припорошило снігом, а потім понуро чорніли й танули снігові барикади, й побоїща 18-20 лютого виглядали аж наче весною… 
     А минула зима, «воєнна», видалася в цілому теплою, й слава Богу. У лютому якось вдарив мороз і випав сніг, — й захотілося втримати, що мали. На городі спорудив снігову гірку й кілька днів поливав водою.
     Разів три-чотири діти каталися з неї, — вхопили від зими трохи й свого.

Posted in Діти, Особисте | Tagged | Прокоментуй!

Вечори на хуторі біля Рубежівки

Posted on 07.01.2015 by Павло Васянович

rizdvo3     Пам’ятаю, як якось у «Київській правді», зразу після Нового року, дали мені завдання з’їздити й щось написати про Різдво. У той час я був швидким на підйом — сів на електричку, доїхав до Ворзеля, а там дістався до Рубежівки, й далі — пішки до хутора за селом.  Уже сутеніло, падав легкий сніг, обабіч дороги бовваніли замерлі на морозі деревця яблуньки, над головою темніли дроти електромережі, під ногами рипів сніг… — я був щасливим.
     Озираючись назад, я часто жалкую про те, що повною мірою не взяв усього, що пропонувало життя. Хотілося жити з більшою амплітудою.
     Але й того, що було, немало.
     Перелистував підшивку з давніми газетними вирізками й подумав: а чом би не дати той матеріал у блог? Тим більше, що всього того вже нема на світі. Нема крайньої хатинки в хуторі. Розлога балка була затоплена водою. Зараз на тому місці Бучанське водосховище. Continue reading →

Posted in Історія, Життя, Особисте | Tagged , | Прокоментуй!

Перед телевізором на Новий рік

Posted on 01.01.2015 by Павло Васянович

Вечірній квартал     Новий рік проминув спокійно й тихо, якщо не брати до уваги психологічну боротьбу з бабусею за пульт телевізора. На вулиці не було звичної канонади салютів і феєрверків. Напевне, чим гучнішим видався минулий рік, тим тихіше святкування наступного.
     Таке враження, що люди втомилися від стрілянини, нехай-би в новинах.
     У фейсбуківсько-твіттерянському середовищі головна тема — новорічний ефір на Інтері з кобзонами й такими іншими газмановими. Я й не знаю, про що річ, я Інтер ігнорую. В принципі, здогадувався, що буде щось подібне, тому від самого початку взяв пульт телевізору під свій контроль, про що вже була мова. Continue reading →

Posted in Сім'я | Прокоментуй!

Зимові спогади про літо

Posted on 29.12.2014 by Павло Васянович

озеро-3     Що хочеться згадати про минулий рік?
     Чимало чого було... — але в першу чергу чомусь пригадується, як з дітьми на велосипедах їздили в Ворзель на озеро.
      У липні-серпні було тривожно й непевно. Але літо минало, а діти так і не побували на морі, тож я подбав про те, щоби хоч на озеро поїздити. Ну й поїздили. Спершу разів з п’ять з дочкою, потім двічі з дружиною й дочкою, потім разів зо три з сином, ну й потім з дружиною, дочкою й сином, — одне слово, кому-кому, а мені відпустка трапилася. Прям таки курорт. Не війна. Continue reading →

Posted in Діти, Природа, Сім'я | Tagged , , | Прокоментуй!