Стрекотіння колес велосипеда й жорстке сонце за деревами збоку, — й видовжені рухливі тіні на сірому тлі асфальта. Широка й пряма смуги дороги, що поволі звуджується й зникає за поворо-том, — пригальмувати, — й ув темний розрив між деревами — по-вер-нути, — й, учепившись руками в кермо, спрямуватися в прохолодно-темну глибину.
Дони-и-изу й догори-и, там канавка, — тримайся! — й по горба-ба-баках… по траві… — й вирулити на колію.
Й прямо.
Й перевести подих, відчуваючи погідливо-гумове ручок й непоступливо-стальне керма, — й помірним р-рипом натискувати й натискувати на педалі. Continue reading
До дружини приїжджала подруга, яка вийшла заміж у Канаду. Летіла з пересадкою в Амстердамі. Дружина хвилювалася, що могли бути ускладнення через теракти в Парижі.
Але нічого такого вона й не помітила. Патрулів якихось з собаками… — в аеропорту, розповідала, повсюди негри з арабами, як завжди. На тиждень-другий заїхала у Францію до знайомих-родичів чоловіка. Бідкалася, що відтоптала ноги в Луврі. Привезла справжньої діжонської гірчиці.
На нас дивилася очима великими й трохи дикуватими. Continue reading
Сиджу в себе за комп’ютером й чую, як позаду щось шкребеться. Миша, думаю, — але гучно так шкре-шкребеться, — ну, думаю, не інакше, як щур. Десь за кріслом… біля пічки… — й раптом я втямлюю, що повинен побачити те, що шкребеться, якщо гляну за крісло. На якусь мить стримую себе, потім рвучко стаю на ноги, на ходу розвертаючись, упираюся долонями в бильце, зазираю за крісло — й бачу здоровенну зелену жабу.
Жабисько без поспіху заклигує під пічку, де в темряві мирно догнивають минулорічні гарбузи.
Переводжу подих. Continue reading
У дитинстві улюбленим нашим місцем на ставку, який називають Немішаївським або Технікумівсь-ким, був острівець навпроти виви-щеного мису з боку технікума. Там ми ловили рибу або ж просто відпочивали. Рибінспектор на прізвище Розумний, який об’їджав ставок на мотоциклі з коляскою й ганяв хлопчаків, що вудили рибу, не завжди мав бажання знімати штани й переправлятися на острівець, а коли таке бажання в нього й виникало, ми встигали сховати вудки й рибу.
Здебільшого ми просто купалися, засмагали й грали в шахи чи в карти. Хто програвав, повинен був перепливти ставок до мису й назад. Довкруг здіймалися дерева, сонячне світло мерехтіло в хвилях на воді…
Хлопчиком я був мрійливим, астрономією цікавився й історією.
Бувало, сидячи над водою й розглядаючи дерева на протилежному березі, я розмірковував: цікаво, а що було на цьому місці, приміром, тисячу або ж дві тисячі років тому? Уява малювала струмок у непролазних хащах, серед яких бродять дикі звірі…
Зараз я переконаний: ні тисячу, ні навіть дві тисячі років тому ніяких «непролазних хащів» тут не було. Continue reading
Невідомо, яке відношення Яків Свердлов мав до вулиці в селі Фасівочка під Макаровим. Зате відомо, яке відношення до неї мають Змієві вали.
Звичайна сілька вулиця, довга-предовга, — спершу асфальтована, потім з якимось «твердим» покриттям — щебенем чи битим асфальтом, — цегляними будинками з «ламаними» стріхами в зелені садів, привідкритими воротами гаражів, де звично кучкуються чоловіки, — бабусями на лавочках, з якими неодмінно треба привітатися, щоб косо на тебе не поглядали.
Натискую на п-педалі велосип-педа, впершись руками в кермо, й позираю наліво, на обочину вулиці Свердлова, й далі за паркани. Намагаюся віднайти якісь вивищення… горбики… — та нічого такого. Звичайні сільські подвір’я: трава, заклопотані кури, спрокволі й водночас пильні собаки…
Цю вулицю колись проклали самому по Змієвому валу. Continue reading
Після Великодня завітали на наше місце під горбами в лісі. Як було з усього видно, на свята там погуляли.
Охололе темне огнище було понавтикане кількома десятками недопалків, причому, лише двох марок — ядуче-червоними фільтрами «Прилук» і тоненькими білого «Кемела». Під столиком валялася порожня пляшка з-під десертного вина. Поодинокі кущики квітки сон, які ми виявили на горбах минулого разу, були вирізані. Й територія в радіусі кількох метрів була всіяна великими блискучими кружальцями конфетті. За десяток же метрів під деревом валялася розірвана упаковка з-під презервативів.
Одне слово, зрозуміло.
Довкруг було спокійно й тихо, — на схилах пагорбів здіймалися в небо стрімкими жовтавими стволами сосни. Continue reading
Дзюркотить вода й пахне прілим листям, — й доносяться час від часу пронизливі крики чорного дятла, — струмок живе своїм життя, широкими меандрами поволі долає низину лісу — що влітку, що взимку, що ранньої весни, — й глибоко йому до того байдуже, чи бачить хтось з людей, як він тече, чи ні.
Чи в курсі люди, які вважають себе господарями цього лісу й цієї планети, — що знає й що приховує ця земля.
Continue reading
Наприкінці зими якось, увечері, повертався з дочкою додому. Сніг уже розтанув. На вулиці було понуро й слякітно, — й над асфальтом, освітленим ліхтарями, нависали темні крони дерев.
Раптом звідкись знизу-збоку долинув нявкіт.
— Ой, киця! — вигукнула дочка.
У затемненому просторі під деревами й парканом зблиснули очі. Й за мить на світло вибігла пухнаста сіра кішка з чахлим хвостом.
Дочка потягнулася до неї руками, — й це був момент непоправний. Continue reading
Кидаю курити й продовжую в будинку ремонт.
Вірніше, кинув курити ще раніше, — зараз кидаю жувати нікотинові жвачки, за допомогою яких й кинув курити. Кинути жувати жвачки, напевне, ще важче, ніж кинути курити — залежність тривка й липуча, як і сама жвачка, зараза, — через три-чотири години бере за горло й вимагає чер-чер-чергову пайку. Від жувачок в голові муторно, думки не в’яжуться й нічого не пишеться.
Тож вирішив поки що викласти підлогу осб-плитами. Цю роботу слід було зробити ще три-чотири роки тому, коли поштукатурив у вітальні стелю-стіни й поклеїв шпалери. Тоді ж прикупив і плити. Однак з підлогою не склалося й плити втихомирилися в кладовці, як тільки не потрухлявіли — невідомо.
— Путін переміг!
Це діти поруч граються. Continue reading
На вулиці — весна. Пахне смертю.
Свіжий вітер з-над асфальту — порожні пластикові пляшки й целофанові пакетики серед вижохлої трави, — й темні стовбури дерев на схилі яру.
Поволі спускаюся донизу сходами алейки.
Прохолодно-вологе металеве бильце долонею — промерзла й відтала земля внизу й збоку, — й грудки почорнілого снігу з іншого боку на схилі. Брудні й пошарпані прямокутники цементних брил під ногами.
Й подихом свіжого повітря — вітер над бруківкою на Інститутській, щити й каски, — короткі лункі постріли, як удари батога, — й запах смерті довкруг.
Й іншим подихом — усе звіявся, наче й не було.
Мертве сіре листя на схилі яру, з-під якого вже пробиваються тендітні паростки зеленої трави.