Напередодні великих і складних переговорів у Нормандському форматі

     Пам’ятаю кавеенівський епізод, коли Зеленський падав на коліна перед Путіним: «Владім-Владімирич, заберите меня отсюда, пускай даже в уплату долга», — в яскравому світлі софітів, в загальному ржачі й посіпуванні ніжок, — й довкруг всі були свої, всі прикольні й гарні. Там би й тоді в момент порішалися б усі питання, якби раптом випало, що вони отам от можуть вирішуватися. А воно взяло й випало.
     Зеленський став президентом, ну так уперед — домовлятися з Путіним! Гарна ж людина Владім-Владімирич, гарна, й Вовка Зеленський хлопець хоч до рани прикладай. Зустрітися з ним, глянути в вічі й порішати всі питання «посерединке». Свої ж люди, нормальні, не бариги шоколадні, яку війну на Донбасі затіяли, щоб торгувати на крові.
     Мабуть, Зеленському було незрозуміло, чому Путін не хоче з ним зустрічатися й висуває нові вимоги. Хотілося залізти на коліна й по-дитячому, тиранічно, заглянути в вічі: «Владім-Владімірич! Вы же хороший человек, правда?»
     «Правда, Владимир. Правда. И ты будь хорошим, послушным мальчиком.»

Опубліковано у Політика | Теґи: , . | Додати в закладки: постійне посилання на публікацію.

Додати коментар