Чорниця

OLYMPUS DIGITAL CAMERA     Насичений жаркий запах хвої й лісових квітів, сліпуче сонце в розривах між кронами сосен, ритмічне «ці-ці» синички з-від сусіднього дерева й віддалене кування зозулі, — й гул літака з високого ясно-блакитного неба.
     Обламки гілок, ямки й купини, — розлогі одерев’янілі стебельця й жорсткі листочки, — й округлі сині ягоди-ягоди, — й ще ягоди.
     Сині пальці... червоно-сині язик і губи... — виїзд на чорницю.
     Узагалі-то мені більше до вподоби подорожувати по лісу, в крайньому разі збирати гриби, а не сидіти на одному місці й длубати ягоди... — та що вдієш? Чорниця корисна для очей. А враховуючи те, що в нашій сім’ї всі, включаючи дітей, вже мають залежність від комп’ютера, чорнична вітамінна профілактика й справді буде не зайвою.   
     Крім того, побути п’ять-шість годин без курева (в ліс я цигарок не беру) і подихати лісовим повітрям — це для мене теж чогось варте. Кидаю курити поступово, за принципом «не мытьем, так катаньем», з дня на день зменшуючи (з перемінним успіхом) кількість цигарок. А після лісу й дихається, й живеться краще.
     Загуло раптом над вухом... Муха  прилетіла, зробила довкруг мене коло, — й полетіла.
     Тільки чутно, як шурхотять неподалік мурашки.
     Тут у мене свої орієнтири. Археологічна пам’ятка — стоянка людини, яку можна датувати кінцем XX-го, початком XXI-го століття нашої ери, — епохи «раннього комп’ютерного заліза». Струхлявілі, порослі мохом колоди обмежують коло, посеред якого простежуютьсмя сліди багаття, а в траві довкруг знаходяться артефакти, що характеризували життя й побут людей — пляшки пластикові й скляні (з-від горілки), а також недопалки.
     Неподалік від археологічного об’єкту перебуває об’єкт уже іншого гатунку — фантастично-уфологічного. Споруда конусоподібної форми, яку заселяли істоти, безперечно, розумні. Прагматичні, але позбавлені щонайменших ознак гуманізму й співчуття до ближнього.
     Й контакт між нашими цивілізаціями видавався неможливим...
     Я й не чіпав би їх, й не підходив би й близько до мурашника, та, як на зло, чорниця біля нього напрочуд рясна й велика. Робив короткі рейди, хапав ягоди, струшуючи з себе мурашок, — і назад. А вони собі, видно, хай піднімали: завоювати нас хочуть! загарбати!..
    Отак і збирав чорницю між двома об’єктами, між темами, що найбільше переймають мене останнім часом, — археологічною й уфологічною. Розважався, як умів.
     За кілька десятків метрів у низині зосереджено й понуро втихомирилося болотце, насичене старими зашуганими вужами й комарами. Кілька разів я наближався до нього, та надто вже безрадісний настрій мене охоплював, — й повертався до себе. До зеленої трави, високого неба над головою й своїх об’єктів.
     Добирав відерце чорниці й розпрямляв спину, — в кількох десятках метрів між деревами виднілися світлі футболки дружини й сина.
     Поволі направлявся до них. 
OLYMPUS DIGITAL CAMERA OLYMPUS DIGITAL CAMERA
OLYMPUS DIGITAL CAMERA OLYMPUS DIGITAL CAMERA чорниця 10OLYMPUS DIGITAL CAMERA 
OLYMPUS DIGITAL CAMERA     OLYMPUS DIGITAL CAMERA

     
    
      
 

7 thoughts on “Чорниця

  1. pavlolys

    О, чорниця! То річ хороша 🙂

    Ми колись пробували посадити на подвір'ї — не прижилась.

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      Ну, вона пані вимоглива... З суницями, наприклад, поруч рости не буде. Та якщо є транспорт й ліс недалечко, то можна за нею й з’їздити.

      Reply
  2. Mrvigner

    А от у нас чорниця не росте...... В ліс хіба що по черешіні ходжу, — який руки та губи теж червоні, ледь не чорні))

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      Черешні — це чудово. Посадив колись на ділянці, та засохла. Коли вдосталь чорниці, хочеться чогось іншого, наприклад, черешень...Таке життя 🙂

      Reply
  3. Олег

    А чорниці в мене асоціюються з дитинством, коли бабуся змушувала їх збирати, а ми малі думали ... коли ж цей день закінчиться 🙂

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      А-абсолютно згоден. У дитинстві мама брала нас з сестрою в ліс на ягоди. Крім того, що треба було встати дуже рано, нам іще план видавався — по 10 півлітрових баночок, якщо не помиляюся. Тож спогади про ягоди в мене аж ніяк не романтичні. А тут поїхали в ліс, з дружиною збираємо чорницю, а син каже: «Можна я візьму з відерця поїсти?» Воно ще лінується зібрати й до рота донести! Я накричав на нього, потім пожалкував... Часи змінилися й ми дітей намагаємося не примушувати, коли нема необхідності, хоча все одно якийсь баланс повинен бути — того, що хочеться, і що потрібно...

      Reply
  4. Олена Васянович

    Вже багато років займаюсь бісероплетінням і знаю, що очі треба берегти. Живучи ще в Києві, намагалася хоч раз на сезон за будь-які гроші купити півлітрову баночку тої чорниці на ринку. Тепер я маю змогу сама її збирати коли захочу; радію кожній закатаній банці на зиму — очі в безпеці...

    Reply

Додати коментар