Голос трави

ромашки-2     Стрекотіння колес велосипеда й жорстке сонце за деревами збоку, — й видовжені рухливі тіні на сірому тлі асфальта. Широка й пряма смуги дороги, що поволі звуджується й зникає за поворо-том, — пригальмувати, — й ув темний розрив між деревами — по-вер-нути, — й, учепившись руками в кермо, спрямуватися в прохолодно-темну глибину.
     Дони-и-изу й догори-и, там канавка, — тримайся! — й по горба-ба-баках… по траві… — й вирулити на колію.
     Й прямо.
     Й перевести подих, відчуваючи погідливо-гумове ручок й непоступливо-стальне керма, — й помірним р-рипом натискувати й натискувати на педалі.
Стіна лісу попереду й поле довкруг, — прорізане прямою стрічкою стежки, густо всіяне білим… ромашковим цвітом… — й пологий пагорб збоку, що вирізняється на блакитному тлі неба, — й не сумніваюся, що він залишився від прадавнього кургану.
     Висока трава хилиться в поштовхах вітру, — й білі квітки ромашок хиляться туди-сюди… — й раптом щось темне, як камінь, майнуло з-під колес.
     То пташка.
     Широкі крила… сірі кри-ила шуліки, що парить над краєм пагорбу на тлі синього неба,  — розвернувся в струмені вітру й на крилах вирізнилися червоні смужки.
Потужний запах квітів.
Збоку цвінь-цвірінькнуло… й з іншого боку… — й за мить пташки співають з усіх боків і на всі лади.
      З-під колеса вистрибують коники. Ціла хмара коників-стрибунців, — й чимдалі стежкою, вистрибують усе нові й нові. Один з них сів на ногу, вчепився за штанину й тримається. Пасажир.
     Раптом велетенські кри-крила змахують над стежкою, наче спрямовані вперед довгим-предовгим дзьобом, — то лелека, а подумалося, — птеродактиль.
     Тримайтеся, коники.
     Попереду важкими кронами сосен нависає над полем ліс.
     Усе довкруг природнє… й споконвічне... — наче поле й не змінилося за кілька тисяч років. Якщо затамувати подих… примружитися... — десь там, серед трави, можна вирізнити на мить дівчину в віночку, мавку польову, — яка візьме й гляне на тебе.ромашки-1ромашки-3небо-3

5 thoughts on “Голос трави

  1. Анатолій

    Таке гарне літнє небо! Навіть не віриться, що десь іде війна і хтось вдивляється у таку ж небесну блакить не з-під долоні, а крізь приціл ПЗРК... Але такі тепер наші реалії і тому такі ось образки мирного буття нам особливо цінні. Може вонжи останні. Не забуватимем, що до 22 червня не так уже й далеко...

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      Я хотів тут написати про кургани, про язичницькі традиції в християнських літніх святах, про історію України, зупинитися на політичному моменті, а потім, думаю, — якось іншим разом. Нехай буде просто красиве поле й небо. Дай Господь, щоб вони й надалі залишалися мирними.

      Reply
  2. olegvoloshchuk

    Ех ... читаю тебе, Павле і насолоджуюся — так гарно пишеш ... і стиль, і мова, і манера подачі ... недарма твій блог був одним з перших україномовних в моїх закладках 🙂

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      Дякую, Олеже! Оновлювати блог виходить не так часто, як раніше, але намагаюся втримувати його на плаву 🙂

      Reply

Додати коментар