Хрест при дорозі

Плахтянка 1     На обочині дороги при в’їзді до Плахтянки здіймається хрест. Довкруг спокійно й тихо — ні людей, ні машин. Трава, зорана земля, паркани й поодинокі дерева, стріхи будинків в гарячому повітрі й пронизливо-блакитне небо над головою.
     Мимоволі пригальмовую й зупиняю велосипед.
     Хрест виглядає міцним і ошатним. Між темними дерев’яними брусами видніється іконка — образ Ісуса Христа на блакитному тлі, — такого ж кольору, як і небо довкруг.
     Подібні хрести стали вже звичними на обочинах наших доріг. Вони стоять при в’їзді практично в кожен населений пункт в окрузі. Бувають з інонками, бувають без, бувають пофарбовані, з простого дерева, — часто перев’язані рушниками й прикрашені квітами. Почали їх ставити в пам’ять жертв Голодомору. Потім, очевидно, значення їх і смисл розширилися й хрести стали виконувати роль свого роду оберегів певного населеного пункту. Хрест наче показував, що рука Господня тримається над цим містечком чи селом.       
     На мить затамовую себе, вдивляючись у хрест, наче намагаюся віднайти минуле десь у глибині власної душі: блискуче-темні очі в кутку хати на лаві… й поруч ще очі… й ще… — й широкі жовті зуби в запиленому світлі з відчинених дверей: «Знайшов!» — сусідський парубок, якого взяли в бригаду по хлібозаготівлях, з клунком гречки в руці. Обнишпорив усе в хаті, перевірив в печі й за піччю, й знайшов таки на вулиці під стріхою! Й заслужив миску «комсомольського» супу!.. Кинув клунок у сіни, він прорвався… гречка просипалася… — на тлі блискучих очей-очей серед блідих плям облич… на лаві в запиленому кутку… хати-мазанки… — під солом’яною стріхою обабіч розбитої піщаної вулиці під жорстким сонцем згори. Серед тополь, що мерехтять світло-темнозеленими листочками в подихах вітру, ясно-блакитного неба й замерлій тиші довкруг. Й нудотного запаху мертвих тіл, що розкладаються. Тоненькими цівочками виточується догори, запах, поєднується з іншими цівками, поволі провертається темною космічною спіраллю, збільшуючись у розмірах, — тримається над цією землею, — серед викривленого… іреального минулого… — й що враз звіялося в небуття.

     Переводжу подих. Відчуваю синє небо над головою.
     Господи, вбережи Україну.
     Сідаю на велосипед й їду дорогою далі. Переднє колесо тоненько й пронизливо рипить. Треба буде десь у Макарові роздобути мастила й змазати.
 Плахтянка 2 Плахтянка 3
Плахтянка 4

4 thoughts on “Хрест при дорозі

  1. Анатолій

    Кажуть, усе в цьому світі відбувається з Божої волі,і голодомор -також. Якщо це справді так, то всі оті хрести на в"їздах до сіл покликані нагадати Тому, з чиєї волі ті страхіття творились на нашій землі, що цей народ свою частку вини уже спокутував сповна...

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      Я пов’язав тему Голодомору з прадавньою історію України, тому що зрозумів — все взаємопов’язане, все має свої причини й наслідки. Ми повинні розібратися зі своєю історію, згадати, хто ми й звідки, тоді й зрозуміємо, куди нам прямувати... Ця нотатка — своєрідний вступ до серії заміток на історичні теми, які я планую написати.

      Reply
  2. Pavlofox

    Хороша стаття мені сподобалась.

    Пишіть на історичні теми і надалі.

    Reply

Додати коментар