Нашестя шпаченят

OLYMPUS DIGITAL CAMERA      У продовження теми.
     Ну, думаю, шпаки полетіли кудись. Вивели пташенят і гайда... на поля... — й чекати їх треба лиш наступної весни. Сумно.
     У-гу.
     Вийшов надвір, а там прям таки шпачине нашестя. На горіху, що росте перед входом, — десятки, а то й сотні шпаків. Щебетання, ґвалт! Знімаються разом і летять кудись — на яблуню, звідти — частина на вишню, частина на електричні проводи. Звідти, наче за командою, на город! Шукати черв’яків! Поле-ле-летіли! Ходять по городу, ходять, — і знову, наче за командою, — знялися! Й поле-летіли! Напевне, надійшла команда: усі на шовковицю, вперед!
     Двір тепер усіяний плодами шовковиці, якої в нас і близько не росте. 
     І щось мені це щебетання нагадувало. Згадав: такими ж голосами, може, тонкішими, щебетали пташенята в шпаківні, коли підлітали тато-мама. Придивився до них. Так це і є, здебільшого, шпаченята. Пір’я сіре, ще не блищить. І поводять себе надто несерйозно.
     Траплялися серед них і дорослі шпаки. Напевне, були в них вихователями. Справді, це молоде покоління ще виховувати й виховувати. Передусім, гарним манерам.
     Може, десь серед шпаченят і наш знайомий?
     Чи знайома?.. 

шпаченята 1 шпаченята 2

One thought on “Нашестя шпаченят

  1. Олена Васянович

    У той день на вулиці не було жодного вільного дерева — на кожному сиділи шпаченята! Може, занадто теплий початок пізньої весни дав змогу вилупитися і вижити всім пташенятам? Ніколи такого не бачила, скільки тут вже живу.

    Reply

Додати коментар