Нотатки після виборів

 

25D1-2584-25D0-25B01     Були недавно в лісі — нічого там не здохло.
     Парламентські вибори минули. Й події поки що розвиваються за сценарієм, який неважко було спрогнозувати.
     Партія регіонів забезпечила собі більшість у новому парламенті й тепер переймається створенням коаліції. Не сумніваюся, що це завдання буде виконано успішно, навіть якщо комуністи й почнуть каверзувати. Уже заблищали очиці в багатьох фронтовиків-тиловиків і ударених в передчутті мільйонів баксів, що мають їм відвалити за перехід до більшості.
     У цьому зв’язку видається логічним запитання: а якого хріну Януковичу було влаштовувати спектакль у «проблемних» округах? Перед телекамерами, перед усім світом порушувати закон? Чинити очевидну й однозначну несправедливість?..
     Через кілька днів після виборів склалася ситуація, яка мала б влаштувати обидві сторони.
     Влада вигравала вибори в цілому й отримувала державу на законних підставах ще на кілька років. Опозиція вигравала вибори в окремих округах й отримувала можливість зайти в сесійний зал з гордо піднятою головою. Захід би зітхнув з полегшенням і такі б вибори визнав.
     Я переконаний, що опозиція потай боялася перемоги на виборах. Що робити з парламентською більшістю в країні, де повністю заправляє президент та його оточення? Приймати закони, які все одно не будуть виконуватися? Перебирати на себе не владу, а обов’язки цапа-відбувайла за всі негаразди в Україні?..
     Й ув кращі часи нинішня опозиція  не могла впоратися з повноваженнями, які вперто надавав їй народ. Обидві парламентські коаліції, що формувалися за результатами виборів, зрештою розвалювалися. Регіони й з-від опозиції могли поводити себе так, наче вони при владі.
     Що вже казати нині…
     А зараз отримали ситуацію, коли опозиція, що не день проводить мітинги, напруга в суспільстві не спадає, а Захід, якби й хотів би спихнути питання наших виборів —  то вже не може.
     Невже в очах влади кілька мандатів були варті відносного миру в суспільстві й визнання світом парламентських виборів?
     А от варті.
     По-перше, честь крадія каже: вкради.
     Шура Балаганов, маючи в кишені  п’ятдесят тисяч рублів, не втримався від того, щоб поцупити ще кілька рублів з кишені сусіда й утратив усе, що мав. Але крав він, думаю, не тому, що був зажерливий (хто-хто, але не Шура), а тому що психологія в нього така, честь у нього така: вкради, якщо можеш. Так і наша влада не може не фальсифікувати результати виборів, навіть по дрібниці.
     По-друге, влада не могла допустити того, щоб опозиція прийшла в парламент, хоч у меншості, але «з гордо піднятою головою». Опозиція повинна бути знервована, зашугана й тушкована. Тому, якщо навіть і нема нагальної потреби, опозицію все одно треба ткнути в лайно. Щоб і не думали, і не сподівалися. Ні зараз, ні колись. Ні частково, ні повністю. Й український народ щоб нарешті таки собі втямив: голосуй, не голосуй, — галасуй, не галасуй, — а все одно буде по-нашому.
     Й по-третє, чого ми причепилися до того Януковича, наче він щось вирішує?
     Янукович, який керує кораблем з ім’ям «Україна» подібний до Капітана з однієї з пісень Гребенщикова, пам'ятаєте? — «По морю плывет пароход, из трубы березовый дым, На мостике сам Капитан, весь в белом, с медной трубой, А снизу плывет Морской змей и тащит его за собой, Но, если про это не знать, можно долго быть молодым…»
     Як зовуть того Змія? Росія? Олігархічні клани? Владно-бюрократична машина?.. Чи, може, космічні сили Зла, що змагаються за Україну з силами Добра?..
     Не знаю, не знаю... — може, все разом.
     Одне слово, що там далі в пісні? Бо-ом, бом-бом… Бо-ом, бом-бом…

*     *     *

      Якось я й не сумнівався в тому, що опозиція не складе мандатів.
     Коли окремі новообрані депутати рішуче й твердо заявили, що готові відмовитися від здобутого, зубами вирваного місця в парламенті, а лідери трьох опозиційних сил на мітингу постановили, що обнулять списки, — хотілося, як Станіславський, вигукнути: «Не вірю!»
     Й коли Яценюк пішов «перетирати питання» з Шаповалом до його кабінету, в той час, як тисячі мітингувальників переминалися з ноги на ногу на майдані біля ЦВК, а потім повідомив з трибуни про «перемогу» — перевибори на п’яти округах — хотілося слідом за російськими літературними критиками позаминулого століття, які після виходу роману Достоєвського «Бедные люди», проголосили: «Новый Гоголь явился!» — проголосити й собі: «Новий Ющенко явився!»
     Якщо, припустимо, опозиційний кандидат однозначно й чесно переміг на своєму виборчому окрузі, — бюлетені  перераховані, спаковані й опечатані, підписи й печатки проставлені, — а потім у приміщення комісії вривається «Беркут» чи бандюки, — й пачки з бюлетенями шманаються, справжні бюлетені псуються, липові вкидаються, вносяться нові дані в комп'ютер… б’ють усіх підряд, у тому числі й членів виборчої комісії… — то яка ж це «спірна» ситуація? Це злочин. І тут «перетирати» й «шукати компромісу» нема чого. Реагувати треба, як на злочин. Це однозначно.
     Не хоче ЦВК розглядати подібні злочинні випадки — не мати справу з таким ЦВК. Не хоче державна машина виконувати закон — не мати справу з такою державною машиною. Обрано парламент злочинними методами — не мати справу з таким парламентом.
     Тільки так.
     Якщо опозиція й справді хоче будувати правову демократичну Україну.
     Але ж доводиться слухати зовсім інші заяви… — що партії, мовляв, і окремі кандидати протратилися на вибори. Що «сьогодні ще немає революційної ситуації в Україні», тому доведеться працювати в тому парламенті, який мається.  Що досягнуто досить таки непоганого результату, навіть враховуючи фальсифікації, й нові вибори навряд чи його покращать, а для деяких партій, можливо, й погіршать…
     Як це знайоме!..
     Після кожних виборів, у тому числі й парламентських, йшли розмови про фальсифікації. Діставалося й Юлії Тимошенко з «Батьківщиною» на Сході й Півдні України й передовсім на Донбасі. Пам’ятаю, як кричали Богословська й комуністи, що їх обікрали, розмахували якимись документами. Я й сам на дух, що називається, не переношу Богословську, але ж правда є правда, закон є закон. Якщо були порушення й фальсифікації, їх треба було розслідувати, незалежно від того, до кого вони були застосовані, до «своїх» чи до «чужих». Юлія Володимирівна була тоді при владі й могла добитися розслідування, покарання фальсифікаторів і, зрештою, перевиборів. Але цього зроблено не було. Пам’ятаю вираз очей Тимошенко, коли вона відповідала на питання про перевибори. Мовляв, протратилася… Все одно, мовляв, перемогли…
     Пішли на тоді компроміс з совістю, з законом, і таку «перемогу» тоді отримали, що невдовзі розповзлася вона й затушкувалася. Й таку тоді «владу» отримали, що й сліду від неї зараз не залишилося.
     Може, годі вже компромісів?
     Перефразовуючи відомий вислів, може час уже позбутися Ющенка? Щохвилини вичавлювати його з себе й вичавлювати...

*     *     *

 

     Вибори минули... — хай живуть вибори!
     Ще не висохли печатки на «мокрих» протоколах, ще в лісопосадках не догоріли кипи бюлетенів з позначками за «неправильні» партії й окремих кандидатів, ще залишалися непобитими мітингувальники в Первомайську, а члени окружних виборчих комісій незашуганими, — як політикам і довкругполітичній братії щодо цих виборів уже все стало зрозумілим. Влада при владі, опозиція в опозиції.
     Ще споживала країна телесеріал «Окружна виборча комісія № 213», як почалися розмови про наступні вибори, президентські.
     Й куди зараз не ткнися — всюди президентські вибори.
     Роман Шрайк підводить підсумки першого туру виборів президента в Фейсбуці. Проголосували більше 6700 чоловік. Уже визначилися десять претендентів. Лідирує Тягнибок, за ним Гриценко, й третьою йде Тимошенко.
     Юрій Луценко в останньому слові в черговому апеляційному суді по чергоій справі закликає  опозицію визначитися з єдиним кандидатом на президентських виборах.
     Дмитро Павличко проголошує: «Я дуже сподіваюся на нові опозиційні сили, які покажуть приклад єдності, бо зараз кажуть, що всі будуть розколені через майбутні президентські вибори…»
     І так далі.
     Тут пройшла інформація, що в Каневі невідомі розгромили приміщення міського архіву, в який нещодавно передали виборчі бюлетені з проблемної 197 окружної виборчої комісії. Вранці архіваріус побачив виламані двері, розгромлені коробки з документами, розкидані бюлетені…
     Але не чутно якоїсь реакції від опозиційних політиків, журналістів… Відчувається загальний настрій: на-брид-ло. Парламентські вибори минули. Й усе, й забули.
     Рухаємося вперед!
     О-от будуть через три роки президентські вибори, отоді й ми всім покажемо. Отоді й ми переможемо. А як влада надумає фальсифікувати результати, тоді люди вийдуть на вулицю й відстоять свій вибір. 
     От що я скажу.
     Ні хріна нічого не буде. Й на президентських виборах ніхто нікому нічого не покаже.
     І рік, і півроку тому тільки й розмов було про парламентські вибори. Й от вони відбулися, вибори, — й що? Хто, кому й що показав?.. 
      Я не сумніваюся в тому, що насправді опозиційні сили перемогли. Що Об’єднана опозиція отримала не чверть, а принаймні третину голосів. А Партія регіонів — менше двадцяти.
     Фактів фальсифікацій було безліч — і «гучних», і «тихих». Чимало членів виборчих комісій і спостерігачів мали на руках докази, чимало небайдужих людей могли протистояти,  — та опозиційні лідери в перші ж дні після голосування усіх зрадили. Почали «перетирати» з владою щодо перевиборів на окремих округах. Погодилися визнати ці вибори й увійти в парламент.
     Чи можна дорікати людям, які не бажали стверджувати своїми підписами фальсифікації, які могли й хотіли боротися, але не отримали належної підтримки від свого партійного керівництва, — і, зрештою, поступилися владі? 
     Й чого можна чекати від цих людей на нових виборах?
     Фальсифікації стають уже звичними, природніми, нормальними для нашого суспільства. З кожними новими сфальсифікованими й визнаними виборами залишається все менше надії на те, що колись у нас таки відбудуться вибори чесні. Що знайдуться люди, які віднайдуть у собі сили захищати їх результати...
         

Додати коментар