Перші лети

1     Вийшов надвір, бачу: по доріжці бігає шпак. 
     Якийсь наче й не зовсім шпак, хоча рухи характерно шпачині. Придивився: шпаченя. Велике. Пір’я сіре, не блищить, як у дорослих шпаків, докруг клюва — жовта смужка. Годоване й зовсім не зашугане.
     Дивно, що довкруг не було видно, а головне не чутно  шпачиної братії. Такий ґвалт, бувало, вчиняли, й не одним сімейством, коли шпаченя випадало з гнізда або ж кішка намірялася добратися до шпаківні чи підлітала галка. Напевне, зараз було все так, як належить. У шпаків відбулися перші лети. Пташенята полишили гніздо й тепер навчаються самостійно виживати в цьому світі.     Шпаченя не дуже нас лякалося й не ховалося в заростях  папороті й барвінка. Бігало по двору, змахувало крильцями й намагалося злетіти. Видно, в його генах уже вкарбувалося — люди не є життєвими ворогами, хоча ставитися до них треба з обережністю.
     Спіймати його виявилося неважко. Шпаченя не пручалося й не поривалося клюнути. 
     Знайшли йому черв’яків, хотіли погодувати.
     Знехтувало.
     Що було вдіяти? Відпустили на город, нехай стрибає далі. Подбали тільки, щоби чорний кіт Марся не вешталися довкруг. Може, виживе й приєднається до гурту сородичів. 
     Навчитися літати — не найскладніше завдання для молодих шпаків. Головне — навчитися самим добувати собі харч.
     Якось доводилося спостерігати, як тату-маму шпаків на городі просто таки переслідували дорослі шпаченята. Короткими перельотами й перебіжками — навипередки — підскакували й вихоплювали черв’яків і личинок. Дорослі шпаки не знали, що вже їм робити і як, зрештою, примусити цих аглоїдів самостійно знаходити поживу.
     Певний час шпаки ще тримаються на городах поблизу рідної шпаківні, а потім потихеньку перебираються на поля, де вдосталь зерна. Там і живуть зграями, аж поки не надходить час відправлятися в теплі краї.
     Дивна річ — живуть вони біля наших осель всього лиш півтора-два місяці на рік, але ми вважаємо їх «своїми». Та й самі шпаки прилітають до наших осель, наче до себе додому.
     Пам’ятаю, як у кінці березня, коли знову й жорстко прийшла зима, на гілках горіха в морозному вітрі понуро сидів шпак, — набундючившись й усім своїм видом показуючи, що відмовляється розуміти, що відбувається. Й потім, коли ще лежав сніг, але вже дихнуло весною, — шпаки радісно почали щебетати. Й освоювалися в шпаківні, як у рідному домі, в який повернулися.
     Важко сказати, скільки шпачиних поколінь поспіль прилітали сюди  створювати сім’ю й виводити пташенят. Не виключено, що й нас вони вже знають і розрізняють з-поміж інших людей. Принаймні, щебечуть якось по-особливому вимогливо, коли весною на місці не виявляється  шпаківні, або вона не відремонтована, як належить.
     Я пиляю дошки, забиваю цвяхи, ставлю драбину й лізу на яблуню, — тим часом пара шпаків сидить неподалік і спостерігає за мною. А потім підлітають і перевіряють роботу.
     А відтак шалено щебечуть рано-вранці й будять. Та я на них не в претензії.
     "Співочий" період у шпаків швидко закінчується й настає важкий і напружений період годування й виведення в світ пташенят. Мотайся туди-сюди, знай тільки махай крилами, — зі шпаківні на город, — хапай, що побачиш — личинку або ж черв’яка, — й до шпаківні, — а там невгамовне цвірінькання й роти-роти, —  кидай аглоїдам! — і знову на город — хапай! — й знову до шпаківні. Таке життя. Й так година за годиною, з дня на день... Й аж поки діти не виростуть, до перших летів... А там уже можна й для себе пожити... на просторих полях... восени...
     Зараз біля шпаківні стало порожньо й тихо. Довкружній простір обживають горобці. Напевне, й ув шпаківні поселиться одне з їх сімейств.
     Та навесну шпаки прилетять знову — й, сподіваюся, серед них буде й «наше» пташеня. Дорослий уже, мудрий шпак.
     Або шпачиха.

3

4
      

4 thoughts on “Перші лети

  1. Анатолій

    Казань брав... квартиру Шпака -не брав...А ти навіть ремонтував її. Молодець! І образок -чудовий!

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      До честі шпаків, що живуть у мене, вони не тримають у квартирі «три магнітофона, три кінокамери закордонних, три портсигари вітчизняних, куртку замшеву, три… куртки...» 🙂

      Reply
  2. Pavlofox

    Ми як були малі, то малого шпака пробували вишнями годувати 🙂

    Але він не їв, то ми відпустили.

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      Їм більше до вподоби черв’яки або личинки жуків. Коли копав город, кидав їм личинки хрущів. Спочатку підлітали й швидко хапали, а потім об’їлися й дивитися на них не хотіли...

      Reply

Додати коментар