Пізнього-пізнього вечора

сова

      Як виходиш увечері надвір, потрапляєш у таємничий світ, у якому водяться сови, чорні коти й іншопланетяни.
     Важкі темні кри-кри-ила на темно-синьому тлі неба — між темними кронами горіха й яблунь, — здається, відчуваєш обличчям прохолодні поштовхи  повітря — й пронизливий писк з-від крон згори й збоку. Високі різкі звуки з пониженням на звершенні: «і-і-у» — тривожні й невпинні. Та нема чого завмирати в очікуванні біди, то домові сови шукають собі пару.
     Оминаєш будинок і по скошеній траві спрямовуєшся до старої канапи під яблунею. Відчайдушний писк посилюється й слабшає, лунає й прямо над головою й звіддаля.
     Живуть вони тут, скільки себе пам’ятаю, й відбоявся своє ще в дитинстві.
     Розвертаєшся тілом, падаєш на канапу й водночас дістаєш цигарку: з-від розривів між яблунями постає край зоряного неба.
     Густа темрява знизу-збоку, насичена заростями «півників», граційно вигнулася, стрімко зрушилася й замерла. То чорний кіт Марся удає з себе дикого звіра. Ховається в квітках і нападає. Відтак точить кігті об кору яблуні, вигнувши спину й люто озираючись, прям таки лев. Щоби знали всі й боялися злого звіра — й без того налякані миші в заростях картоплі й вужики Панкратовичі (нащадки нахабного вужа Панкрата, який сам полюбляв був довести до передінфарктного стану) — хоча боялися вужики більше невпинних домових сов, сповнених тривогою й тугою невідомо за чим, — за долю цього світу? — й заклопотаних й невідворотних їжаків, що пихкали й тупотіли, рухаючись своїм вічним маршрутом — з-від заднього двору, вздовж ділянки картоплі, ряду кукурудзи, клумби з гладіолусами й півниками, й далі потрісканою бетонною доріжкою — й до двору.
     Сиджу собі й думаю про своє, й поглядаю на зоряне небо, — протягом останніх місяців-півтора доводилося кілька разів щось бачити… невідомо, що… — яскраво-червоні вогні, що здіймалися над видноколом і рухалися, змінюючи напрямок і швидкість, по небу серед зірок і зникали… — супутники? китайські ліхтарики? літаючі тарілки? ангели на небесній колесниці?.. — чекаю, щоби хтось... напівпрозорий... появився переді мною й пояснив, навіщо тут сиджу й вдивляюся в небо, — хоча й  не впевнений, що хочу почути відповідь.

2 thoughts on “Пізнього-пізнього вечора

  1. Олег

    Хех ... також люблю вечірній час, на жаль живу в багатоповерхівці. Але біля будинку, метрів за 100-150, є невеличке озерце, куди я люблю ввечері помандрувати, послухати як жаби кумкають та викурити цигарку-другу, подумати ...

    Reply
  2. Павло Васянович Post author

    Увечері гарно думається. Основні ідеї з’являються під час таких прогулянок, а ранок — то вже час для їх реалізації...

    Reply

Додати коментар