Погляд з неба

D0-97-D0-BE-D1-80-D1-8F-D0-BD-D0-B5-D0-BD-D0-B5-D0-B1-D0-BE-D0-B4-D0-B5-D1-80-D0-B5-D0-B2-D0-BE1     Коли за часів Кучми взялися щовечора вимикати світло, не залишалося нічого іншого, як виходити надвір і прогулюватися туди-сюди під темним, часто зоряним, небом.
     Гамірливий і нав’язливий телевізор ще тримав якийсь час, я знервовано ходив по двору, позирав на темні вікна будинків і чекав, що зараз, ось зараз вони переможно займуться яскравим світлом і звідкись залунає музика, — але минали хвилини й десятки хвилин, я поволі врівноважувався, зоряне небо трималося наді мною, — й звідкись, здавалось би нізвідки, починали виникати думки на різні теми.
     Й коли зрештою з’являлося світло, бувало, й не біг одразу вмикати телевізор.
     Зоряне небо невідступно трималося наді мною.
     Відтоді з’явилася звичка пізно ввечері виходити на вулицю, прогулюватися туди-сюди й думати про всіляке-різне. Узагалі-то я захоплююся астрономією з дитинства й знаю, що на небі є й чого бути не може. Бачу не безладний розсип зірок, а сузір’я, й можу сказати, як називаються найяскравіші. Коли помітив яскраву зірку, якої не повинно бути на тому місці, знаю, що то планета, якщо зірка рухається, — супутник. Якщо вона ще й блимає різнокольовими вогнями — літак. Й аж ніяк не «енело».
     Чогось такого, що можна було б однозначно віднести до «енело» не бачив, скільки не вдивлявся. Під час грози якось була кульова блискавка. Спостерігав полярне сяйво. Останнім часом ввечері над видноколом на північному сході стали появлятися й безладно рухатися яскраві червоні вогники… — хтось запускав «китайські ліхтарики».
     До останнього часу нічого такого не бачив…
     А тут якось пізно ввечері сидів, щось писав, вийшов на вулицю перекурити й звернув увагу на дві яскраві зірки в південній частині неба, одна трохи вище іншої, — потім між ними з’явилася цівочка світла й зірки поволі згасли.
     Не зірки й не супутники… — щось інше. Й навіть не «китайські ліхтарики».
     «Привіт», подумав я.
     Що цікаво, споглядав абсолютно спокійно. Бажання кудись бігти й комусь розповідати не було зовсім. Допалив цигарку, повернувся до себе в кімнату й продовжив писати.
     Куди бігти, кого й у чому переконувати?
     Що звідкись з неба (з космосу, з «тонкого» світу) хтось стежить за нами?.. — я в тому й не сумнівався ніколи.
     Відтак я ліг спати.
     Лежав на прохолодному простирадлі, дивився поперед себе в темряву й розрізняв важкі обриси шафи… сірий прямокутник привідкритого вікна… темну щілину кватирки… — й не боявся, що зараз над ліжком виматеріалізуються напіврозорі силуети прибульців з великими… розкосими очима й заберуть тебе кудись… куди не хочеться…
     Нема чого боятися, якщо знаю, що я сам — прибулець. 

3 thoughts on “Погляд з неба

  1. Anonymous

    Як завше, чудово! Хоч, з огляду на деякі останні знання матеріального світу(документальний цикл російського РЕН-ТБ -"Секретные территории" та ін.), не завжди беззаперечно. Але це так, до слова. Загалом же, так тримати! А.Ц.

    Reply
  2. MrVigner

    Я ще був маленьким коли світло вечорами вимикали... але пам'ятаю це, тоді завжди лампу гасову запалювали батьки та казки розказували мені)))) Гарні спогади)

    \\А зоряне небо прекрасне... колись частенько дивився і гадав чи спостерігає там хтось за нами, чи ми одні такі що вдивляємось у небо...)

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      А, може, прибульці вдивляються в зоряне небо з нашої планети? 🙂

      Reply

Додати коментар