Про мочилово й понурий путч

ru.tsn_.ua_     Мочило дощем усю ніч, і наранок під будинком були вже не калюжі, а прям таки маленькі озерця, з яких вода не сходила.
     Небо насунулося хмарами й замерло, — й склалося враження, що в Небесній канцелярії вирішується питання: чи годі вже мочити Україну, чи ще трохи додати їй води, щоби вже по повній освіжити й очистити, — щоби шалений весняний потік остаточно пробудив нас від сну.
     Сиджу тут і правлю свій блог, а десь у столиці понуро продовжується путч.
     Час від часу перемикаюся на «Українську правду» й «Цензор.нет»… — нічого нового. Опозиція продовжує блокувати Верховну раду. На фото довкруг Яценюка зібралися опозиціонери й радяться з розумними виразами облич, а над трибуною здіймається великий плакат: «Кабмін Януковича-Азарова у відставку!»
     От дався їм той кабмін!..
     Ну відправить Янукович у відставку Азарова й призначить когось іншого, — наприклад, Олександра Клименка, нинішнього главу податкової, — невже так буде краще?
     Але ж які хитрі опозиціонери! З одного боку, висунули вимогу відставки лиш кабміна, а з іншого згадали й про Януковича, щоб «маленький українець» не подумав, що вони обмежуються напівзаходами. Якісь такі натяки на якийсь-такий «інший» кабмін, «не Януковича», — а який у нашій державі ще може бути кабмін, як не Януковича? Чи у нас, може, парламентська республіка?.. 
     Нинішній лідер «Батьківщини» Арсеній Петрович Яценюк, — безперечно, розумна людина, може й занадто. Пригадалися «За двома зайцями», — пам’ятаєте, як старий Сірко, вислухавши мудрування Голохвостого, вражено прошепотів: «Такий розумний, аж страшно!»
     Когось би нам в лідери простішого трохи.
     Усю зиму опозиція впроваджувала в життя хитрі й далекоглядні плани, як наприклад, боролася в парламенті з «кнопкодавством». Я почував себе розумово неповноцінним, я не розумів, — Юлія Тимошенко, лідер опозиції, спить у душовій, перепрошую, в туалет ходить під відеокамерами, будять її в чотири ранку, щоб збиралася в суд, а не везуть, ще й оббріхують, що буцімто сама відмовилася їхати, — виснажена вона й хвора, — а що ж опозиція? Опозиція переймалася тим, щоб примусити депутатів-регіоналів ходити на роботу. Та ні, я розумію, що «кнопкодавство» — це проблема, це посміх на весь світ, — й ув новому нормальному парламенті в нормальній державі цим треба буде зайнятися, але ж хіба нині в першу чергу?..
     Послухайте, коли у будинок, не дай Господь, вломилися й ґвалтують дружину, — невже господар за таких обставин починаєте обурюватися тим, що нападники не взули капці? Зрозуміло, що гість повинен взувати капці й це питання треба вирішувати, — але ж не в першу чергу! Чи, може, у нього мається хитрий і далекоглядний план — спершу примусити насильника одягнути капці, потім запропонувати випити чаю і мирно вирішити проблеми?.. Але чи є така поведінка господаря природньою й доцільною в даній ситуації? Чи йому належить вдарити, й гарно вдарити, з розмахом вмазати, — насильника по голові?.. А не вести з ним ніяких переговорів, навіть хитрих і далекоглядних. Чи, може, господар насильника просто боїться?Тому й придумує якісь варіанти.
     Складається враження, що нинішні опозиційні лідери просто бояться Януковича. Бояться бути розтоптаними й згнити в тюрмі, як Тимошенко й Луценко. Тому й починають терти-перетирати в владою й придумують усілякі «довкружні» плани…
     Я не сумніваюся, що опозиція зараз зможе вивести на вулицю в столиці кілька десятків тисяч чоловік.
     І що буде далі?..
     Дадуть команду стояти, розмахувати транспарантами й кричати гасла, а самі підуть на Банкову домовлятися. Й до чогось домовляться.
     Дозволю собі ще одну аналогію.
     Уявіть собі, середина сімнадцятого століття, початок національно-визвольної війни, — козаки під Жовтими Водами вишикувалися в лаву й під барабани й козацький марш пішли — в атаку! — й тут лунає команда: зупинитися. Стояти на місці, крутити вуса й хвацько на ляхів поглядати. А сам Богдан направляється у ворожий табір на переговори. Щодо кількості реєстрового козацтва, привілеїв і такого іншого. Перетирає, до чогось дотирається й лунає нова команда: війна закінчилася, розходьтеся. А вдома на кожного козака шляхтою й паля заготовлена.
     Хоча!..
     Щось подібне пізніше й сталося. Восени 1648 року під Замостям — після ряду перемог — Богдан Хмельницький наказав війську зупинитися, кілька місяців чекав на вибори нового польського короля й домовлявся з магнатами.
     Дуже хитрим і далекоглядним політиком був Богдан Хмельницький. Якби на його місці виявився, приміром, простий такий собі Іван Богун, то він би по-простому пішов на Варшаву, шугонув би там ляхів і навік би застеріг на українські землі потикатися. Може, тоді б і мали незалежну державу. А Богдан усе перетирав — з польським королем, з російським царем… з кримським ханом … — дуже розумним був і далекоглядним політиком.
     Скінчилося все Берестечком і Переяславською угодою.
     Але, видається, Богдан Хмельницький тому й перетирав, що й сам був з того шляхетського середовища. Знав короля, пив-гуляв з магнатами. Тому йому було просто й природньо з ними домовлятися…
     От якби простий селянський хлопець був на чолі повствання…
     Точно так же й нинішні опозиційні лідери — вони родом з того владного середовища, вони всі одне одного десятки років знають і горілки по ресторанах декалітри випили — тому й труть зараз перетирають.
     Все вони Януковича вламують…
     Бачив їх Янукович! Його за два з гаком років його Європа не вламала, хоча там політики такі хитрі вже й далекоглядні, — куди нашим доморощеним яценюкам.
     Коли я зацікавився темою Змієвих валів, я зрозумів, — Україна має свою душу, — потужну й приховану до часу. Вона поволі провертається в затемненому, закритому від нас просторі, душа України, — на якусь мить уже показалася нам наприкінці 2004-го року на Майдані, — але знову провернулася й опинилася в тіні.
     Тому головне завдання нового українського лідера — відчути її, втримати й розкрити, душу України. Нинішні ж опозиційні лідери, на мою думку, не хочуть кардинальних змін. Бояться вони не тільки Януковича, — вони й Україну бояться. 
     Та про це якось наступного разу.
     Що там погода на вулиці? Мій андроїд обіцяв сьогодні на вечір зливу.

5 thoughts on “Про мочилово й понурий путч

  1. Анатолій Цибульський

    Кілька років потому Іван Виговський таки денонсував ту ганебну Переяславську угоду у Гадячі. А під Конотопом вирізав найкраще військо московського царя, примусивши його у траур вбратися. Але далі не пішов, як і Сагайдачний... А шкода. Вічно ми спиняємось напівдороги. Тому й потерпаємо.

    Reply
  2. Pavlofox

    Опозиція взялась за персональне голосування для того, щоб в регіоналів не було більшості.

    Якщо голосуватиме кожен за себе, то більшість не набиратиме 226 голосів.

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      Я й кажу, Павле, що нічого не розумію. Краще буду про жаб писати 🙂

      Reply
      1. igor

        Просто серед них мало справжніх чоловіків які хочуть добра людям а не собі, або взагалі таких немає

        Reply
  3. techerichka@ukr.net

    Хватить скаржитись, пора наступати. Не словом а ділом. Обовязком кожного українського вебмайстра і сеошника повинне стати створення україномовного ресурсу, для русифікованих регіонів. Наприклад новинний портал Таганрогу, Білгорода. Для початку достатньо постворювати на ucozax таких порталів, а новини в перекладачі перекладати на українську мову. І нічого надзвичайного не робити. Вони ж звичайні люди і хай читають звичайні новини українською про те що в їхньому місті. Інтернет дає нам неймовірні можливості, якими ми користуємось тільки на якихось 2-3%

    Reply

Додати коментар