Про мовну хвилю, "Шрека" й героїчну дівчину в ірпінському "Фокстроті"

 

25D0-25BA-25D0-25B0-25D0-25BB-25D0-25B8-25D0-25BD-25D0-25B0-21    Якось останніми днями щодо мови все стихло. Хвиля накотилася… спінилася… — й відійшла.
     В інтернеті — ейфорія від вчорашньої поразки нашої збірної (приєднуюся), месиджи про те, що Тимошенко свою провину не визнає, але може «прийняти» помилування від Януковича, — чергова «сенсаційна» новина, що Ляшко притягнув у раду відро картоплі, а Фемен у знак протесту роздяглися перед шведськими вболівальниками й така інша хрінь.
     І сам відчуваю, що писати зараз про мову якось не-ак-ту-аль-но.
     Як видно, на цій парламенській сесії вже не буде спроби протягнути мовний закон у другому читанні. Хотілось би вірити, що ув владних душах прокинулося совість, і свої відсотки на виборах вирішено було добути традиційними методами — викидом компромату, подальшою роботою з «конструктивною» опозицією й тому подібне, а не натравлювати одну частину України на іншу.
     Та швидше за все, політикам й усій довкругполітичній публіці, — як провладній, так і опозиційній — просто хочеться на море.
     Занурити розпалені політичними баталіями тіла в погідливі води південних морів… Забути про все на кілька тижнів — про мову, політичні домовленності, про чергування біля парламентської трибуни… поїздки в Качанівську колонію й мітинги на розпеченому асфальті… розбиті черепи й мегафони… — лише ти, море й чайки над головою…
     Мене завжди зворушувала здатність наших політиків навіть під час найжорсткіших політичних баталій не забувати, що життя дається один раз і взяти з нього треба все й по максимуму.
     Вдень стояти в «проломі» за Україну, а ввечері «лёгкой походкой» направлятися на світську тусівку. Вдень битися за мову, а ввечері й не згадати, як тією мовою буде «пі-іво».
     Згоден, для української мови вирішується питанная: бути чи не бути, — але ж проблема виникла не сьогодні. Хочеться спитати нинішніх опозиціонерів: ви, будучи при владі, що ви зробили для того, щоб реально, не на словах, ствердити українську мову в усіх сферах життя?
     За померанчевих часів було сказано чимало слів про національне відродження, в той час, як на побутовому рівні в українському суспільстві йшла жорстка русифікація.
     Можна чимало чого згадати, наприклад, як з дружиною шукали «Шрека» з українською озвучкою.
     Наш старший син Сашко вчився розмовляти якраз у ті часи, коли Ющенко полюбляв по телевізору поговорити про Трипільську культуру й Голодомор, а Тимошенко щовечора виступала з новою ініціативою уряду.
     Тоді стали доступними легенькі dvd-програвачі, на кожному розі продавалися касети й диски, а інтернет ще був не той, щоб скачувати фільми. Якраз виходили «Шреки» з чудовою українською озвучкою, були й інші мультики українською, й, природньо, хотілося мати їх у себе.
     Та з’ясувалося, що купити диск з фільмом українською мовою вкрай складно, фактично неможливо. Розкладка біля залізничної станції в нашому селищі (неподалік Києва), рясніла дисками з російськими назвами, та ще й з такими промовистими: «Наши родные мультики», чи навіть «сказки», чи то навіть «колыбельные»... ат бабушки… — а українських зась. Це в селищі, яке завжди було україномовним.
     Поїхав у райцентр, думав, куплю там. Однак все ті ж роскладки, все ті ж російські назви… Звернувся до хлопця, що продавав, українською мовою звернувся, чи нема, мовляв, мультиків українською, той відповів російською: нєт і нє биваєт нікагда. Я ще трохи там покрутився й раптом чую, як хлопець розмовляє з жінкою, що поруч чимось торгувала, але українською мовою… Та що це, думаю, роботодавці дали установку розмовляти з клієнтами виключно російською мовою?!
     Думав у столиці купити дитині «Шрека». Оббігали з дружиною всю Петрівку — не купили. Поїхав на Дарницю, в український наш центральний універмаг «Дитячий світ». Спитав у відповідному відділі. Продавщиця подивилася на мене так, наче я спитав про порнуху: «На этом языке у нас ничего нет».
     Й це стосувалося ж не тільки дисків чи касет. Українські дитячі кники купити було можна, але далеко не в кожному кіоску чи магизині. Доводилося їхати в спеціальні українські закапелки, прям таки маленькі «гетто» в суцільному російському середовищі української столиці.
     Розказувати можна довго… — втім, кому ? Усі все знають.
     Чого ж дивуватися, що в сім’ях зі звучними українськими прізвищами діти не знають української мови? Зрідка коли почуєш в селищі від молодих українську мову. Сайшов якось на сайт селища, де в форумі сидить «продвинута» наша молодь, так просто рябить від «берьозок» та «рощиц». Наче не під Києвом живемо, а десь під Калугою.
     А що з них узяти, з молодих, якщо донедавна й вінди українською не було!
     Щоб поставити собі український віндовз експі, пам’ятаю, аж в Рівне писав, до хлопців-ентузіастів, які переклали вінду українською й практично безкоштовно її розповсюджували… Просто соромно. Велика європейська держава, титульна нація, — й влада не добилася того, щоб на її теренах був присутній віндовз державною мовою.
     Та й зараз, хоч і українська «сімка», а все одно замість апострофа російське «ё». Хоч і в дрібненькому, в клавішці, а відчуваєш своє місце. І знову доводиться… шукати самопальні клавіатури з апострофом… вставляти…
     На кого тепер нарікати?
     Політики, хто зараз усі, як один, — хви-илею! — стали на захист мови, вони ж були при владі. Вони визначали державу, в якій не було створено атмосфери, в якій знати, вивчати й розмовляти державною мовою престижно й перспективно.
     Була лиш тріпотня по телевізору.
     В декого з тих політиків на «милі» навіть українських літер передбачено не було.
     А Юлія Володимирівна вже скільки?.. — вже десять років, як завела косу, — а Женя як не уміла, так і не уміє розмовляти українською.
     Й пам’ятаю дівчину на касі в ірпінському «Фокстроті», де купував dvd-програвач, — вона вперто й навіть героїчно розмовляла українською мовою, в тому числі з підпилими й нахабними «братанами».
     Тож не треба «хвиль» на захист мови — від одного законопроекту до іншого, — потрібно дбати й боротися за мову щодня — в сім'ї, на вулиці, на роботі ets — раз ми українці й того, як мовиться, варті.

 мова,