Ранок 11-го грудня

Майдан8     На тротуарі Хрещатика перед барикадою з боку Європейської площі зупинилася «швидка». З передніх дверей прудко вискочив молодий лікар, відкрив розсувні дверцята й допоміг вибратися й стати на землю юнакові в червоній касці поверх шапки. Той морщився від болю й дуже шкутильгав. Його вигляд говорив за нього: він з Майдану, був побитий «Беркутом», потрапив у «швидку» й зараз повернувся назад.
     Юнак пошкутильгав до своєї барикади, як лікар його наздогнав, став щось говорити, потім узяв під руку й повів уперед.
     А довкруг кипіла робота.
Майдан1     Хлопці й дівчата в майданній екіпіровці — у касках, зі стрічками й наліпками, — завзято довбали кригу, зносили під барикаду, зсипали й трамбували.
     По всій Інститутській згори-донизу люди по двоє й по троє тягнули металеві щити й конструкції, на яких було накидано всілякого-різного, переважно важкого, й котили автомобільні шини. Натягували металеві сітки-рабиці. Замість барикад, що були зруйновані й розібрані під ранок, зводилися нові.
     Хлопці тягнули залізяччя й повз заслон міліції, який перегороджував Інститутську навпроти «високого» виходу з метро «Хрещатик».
     — Слава Україні! — весело гукнув один з юнаків такому ж, як і сам, тільки в шоломі й чорній екіпіровці, «вевешнику» чи, може, «беркутівцю», хто їх розбере.
     —  Ця падаль здохне, а вам треба буде щось дітям казати, — мовила міліціонерам жінка з синьо-жовтою стрічкою на пальто. 
     Ряд міліціонерів продовжував незворушно стояти поруч з автобусами.
     Тим часом люди йшли донизу, на Майдан, — там зібралося вже кілька десятків тисяч чоловік. Зі сцени лунала музика, виголошувалися промови, читалася молитва, хором співався гімн.
     Було піднесено.
     У мене з’явилося відчуття сили. Цей народ уже не здолати, подумалося. В стійло не повернути.
     Таке ж відчуття виникло й 22-го грудня 2004-го року, коли похмурого ранку я приїхав на Майдан. На душі було тяжко, але я побачив очі людей, що зібралися довкруг, і зрозумів, що ми перемогли.
     Так і сьогодні.
     Коли прокинувся, вникнув інтернет і довідався, що Майдан штурмували, подумав: це кінець. Обмерзлі протестувальники, які залишилися там на ніч, не зможуть протидіяти «Беркуту».
     — Уночі була мить, коли я подумав, що вони нас зламають, — говорив зі сцени Яворівський. — Але ми вистояли.
     Бурмака казала, що в той час, як беркутівці давили всією масою й били всіх направо й наліво, на сцену Майдану сів голуб. Символ Святого Духа.
     Рука Господа Бога була над цим місцем.
     І Майдан вистояв.
     Зараз на ньому не було було міліції, були протестувальники, впевнені в своїх силах і в своїй правоті.

Майдан20 Майдан2 Майдан3 Майдан4 Майдан5 Майдан6 Майдан7 Майдан22Майдан9 Майдан11 Майдан12 Майдан13 Майдан14 Майдан15 Майдан16 Майдан17 Майдан18 Майдан19   
    

Додати коментар