Хрущі

2366532_original     Як тільки почало сутеніти, з’явилися хрущі. Гули, як бомбардувальники, повільно й важко перетинали довкружній простір у всіх напрямках. Невпинні, недоладні й відчайдушні. Падали в траву, копошилися, намагалися злетіти. Помирали на бетонній доріжці.
     Смерть невідступно трималася над ними.
     У повітрі їх стрімко перехоплювали ластівки й шпаки, й діти бігали за ними й збирали в банки, й навіть чорно-білі коти... — й ті стрибали й збивали лапами.
     Живуть вони в землі личинками три-чотири роки. Потім якось восени перетворюються на жуків, але ще одну зиму сидять у землі, — й уже по весні, як потепліє, виповзають назовні. Й живуть кілька тижнів, якщо пощастить.
     Злетіти й політати, поки літається, — й оце хрущу життя, й це йому щастя.
     Сиджу на канапі біля горіха, п’ю каву й думаю про своє, — з-від церкви доноситься дзвін з приводу страсної п’ятниці — й усе довкруг гуде від хрущів. Намагаюся знайти хоч якусь логіку, хоч якусь систему в відчайдушному й безладному їх літанні у всіх напрямках. Шукають собі пару? Та яка ж самка за ним вгониться, за тим хрущем, якщо так ошаленіло й невідомо, куди летіти!..
     Ну, шпак, якщо хоче знайти собі пару, він сидить на гілці й співає. Підлітає до нього шпачиха, туди-сюди, — створюють сім’ю. Висиджують яйця, вирощують шпаченят, виводять їх у світ. А влітку й восени можуть пожити трохи в своє задоволення, а там уже час збиратися в теплі краї.
     Колорадський жук — той знає, що в цьому світі до чого. Розвідники вилазять з землі, обстежують територію, шукають посадки картоплі, як знаходять — передають під землю по своїх телепатичних каналах: на вихід, уперед! Й лізуть колоради з землі, й накидаються на паростки картоплі, й дружно жруть, злягаються, знову жруть, відкладають яйця, й жруть знову, й знову злягаються, — деякі  жуки залишаються при личинках, інші закопуються в землю й впадають у сплячку на кілька років — про всяк випадок — інші перебираються на нові територію, одне слово, завойовують цей світ.
     А медведки, — хоч з землі майже не виповзають і по небу не літають, — теж собі на умі. Отрутою їх не бризкають, сидять собі в землі й картоплю гризуть — до якої й колорадський жук не добереться.
     А це недолуге — ну й чого воно безладно літає туди-сюди, що йому не йметься?..
     Як на темно-синьому з’явилися зірки, гул хрущів став поволі стихати й темні траси щорідше прорізували небо. Жуки потроху втихомирилися в траві й на листі дерев в очікуванні наступних сутінок. Змовк і дзвін з-від церкви.
     Я посидів трохи на канапі, відтак звівся на ноги й зібрався вже йти додому. Й ледь не наступив на хруща, що повзав на доріжці.
     Підняв його й підкинув у повітря: лети!
Він полетів, як камінець, пущений угору, проминув апогей, став падати, розкрив крильця, загудів, проти пригальмував рух і впав у траву.
     Підняв його й знову підкинув.
     Лети!

хрущі
Малюнок: Олег Шупляк «Хрущі над вишнями гудуть».

One thought on “Хрущі

  1. Анатолій

    У кожного своя доля... Мабуть і хрущ живе для того, щоб хтось про нього отак написав...

    Reply

Додати коментар