Таємнича Мар’янівка

1     У дитинстві, коли ходили в ліс по ягоди, мама казала: «Не заходь далеко, в Мар’янівці опинишся!».
     Страхітливе й таємниче село знаходилося з іншого краю лісу кілометрів за десять, за хащами й болотами. Мама народилася в Дуброві, невеличкому селі на галявині лусу неподалік Козинець, й довколишні місця знала добре. Де росте суниця й чорниця, де гриби, де можна назбирати первоцвіту. Разом з родичами, пам’ятаю, ми їздили до лісового озера в урочищі Бабка, в якому вода була чистою й прохолодною й водилися в’юни, й далі до «кринички» за цілющою питною водою, — але так далеко, аж до самої Мар’янівки, не доїджали ніколи.
     Та й пізніше, коли виріс і став працювати кореспондентом обласної газети, поїздити по довкружній місцині довелося чимало, але до Мар’янівки так і не добрався.
     А тут повертався з велосипедної вилазки до Змієвого валу під Макаровим і зупинився на роздоріжжі.
     Наліво було на Гавронщину, направо на Колонщину.
     По карті відстань до селища Немішаєве, в якому я живу, була приблизно однаковою. Дорога на Гавронщину була в цілому зрозумілою й відносно легкою. Я мав би вирулити на трасу Макарів-Клавдієве, якою й приїхав сюди. Рівна асфальтівка, до того ж, через ліс. Крути собі педалі, вдихай чисте повітря й насолоджуйся життям.
     Але повертатися тією ж дорогою не хотілося. Та й проїхати по асфальту через ліс для мене — не побувати в лісі.
     Що стосується дороги на Колонщину, там були питання. Спершу треба було знайти поворот на Мар’янівку, а звідти вже шукати дорогу до Хмільної, яка знаходилася на трасі, що й вела до мого селища. На топографічній карті зелений клаптик лісу між Мар’янівкою й Хмільною був прочеркнутий рисочкою дороги, та досвід показував, що значити вона може й комфортну асфальтівку між дачними селищами, й розбиту лісову дорогу, по якій не пройти, не проїхати.
     Було спекотно, на узбіччі мерехтіли світло-темнозеленим листочки дерев, над головою здіймалося ясно-блакитне небо й цвіркотіли коники, — я стояв перед дорожнім вказазівником: стрілочка наліво — «Гавронщина», стрілочка направо — «Колонщина», наче перед життєвим вибором.
     Таки вирішив їхати на Колонщину.
     Мар’янівка виявилося тихою й зеленою, й невеличкою, — власне, одна вулиця. Й зовсім не страхітливою.
     Будівенько-котеджний бум, такий звичний для передмість Києва, ще повною мірою не дійшов сюди. Поряд з новенькими двоповерховими будинками, що поширювали запах бетону й свіжохї цегли, траплялися й хати-мазанки в зелені старих садків. Поки проїхав вулицею, взагалі не зустрів нікого.
     Закінчувалася вулиця грунтівкою, й, видно, це й була дорога, позначена рисочкою на карті.
     Обабіч густо росла трава, здіймалися деревця, й трохи далі починався ліс.
     Цей ліс перетинала прадавня дорога, яка вела з Києва в землі древлян. Як писав Л.Похилевич в книзі «Сказання про населені місцевості Київської губернії», виданої в 1864 році, «Стародавня дорога з Києва в Іскорость і Овруч йшла на Біличі, перетинала Ірпінь в нинішній Романівці, потім на Рубежівку, Козинці, Бабку, Нову Греблю, поблизу Дружні і Загалець до Макалевичів на Тетереві. Невідомо, як у старовину називалися ці місцевості, але нема сумніву, що саме тут пролягала дорога в Древлянські краї. В глухих лісах незлічена кількість об’їздів, що були прокладені для уникнення пісчаних і болотистих місць, місцями широкі й поздовжні галявини, ознаки древніх осель, глибокі вибоїни, колесами вироблені, а при перетині рік і ручаїв древні греблі, могили поблизу цієї лінії, все це говорить про давність цього шляху...» П’ять прадавніх курганів в урочищі Козинецька Киянка були досліджені В.Антоновичем наприкінці ХІХ століття. За деякими данними між Хмільною й Козинками збеглися залишки ще одного Змієвого валу. За ними в лісі знаходяться горби, як здається, штучного походження...
    Цей ліс оберігали ряди валів — й, отже, було що оберігати.
    Х-хотілося туди.
    Я йшов далі грунтівкою до лісу, довкруг було тихо й зелено, спроквола шуміли дерева, — й відчував, що мимоволі врівноважую себе. Невдовзі мене оточили дерева. Я йшов туди, куди мене вів Господь Бог. Й пильно стежив за дорогою, а то зіб’єшся — в Немішаєві опинишся!
2 3 4 75 6 8

2 thoughts on “Таємнича Мар’янівка

  1. Андрій

    Можливо, мені здається, але в тій місцині щось схоже на залишки валів є. Пару разів їздив на велосипеді з Миколаївки на Генеральські озера. Так от, якщо звернути з дороги, яка іде з Миколаївки до Житомирської траси, спустившись з пагорба від військової частини, метрів за двісті від закінчення її «колючки», за вирубкою попід лісом не доїжджаючи до річечки, то через метрів триста від цієї дороги треба переїжджати через два паралельні довгі пагорби. Вони метрів 8-10 височиною, в обидва боки йдуть в ліси. Можливо й природні, але схожі на Вали

    Reply
    1. Павло Васянович Post author

      Дякую, Андрію! Здається, я знайшов цю дорогу на гуглівській карті. При нагоді навідаюся туди. Так, це можуть бути Змієві вали. Колись навіть шукав їх — тільки біля Хмільної.

      Reply

Додати коментар