В очікуванні «колорадської» навали

Клоп і колорад      На слуху питання — чи почне Росія війну проти України?
На мою думку, війну в
 класичному розумінні — з танковими маршами й авіанальотами — навряд чи. Може, Путін і хотів би показати світові «кузькіну мать», — але за словами Бургомістра з п’єси Шварца «Дракон», він ще не з’їхав з глузду, вірніше, з’їхав, але не до такої міри. Сучасна «кузькіна мать», — дама недешева й надто ризикова.
     Завоювати Україну можна й іншим способом — простішим і не менш дієвим.
     Українські реалії подарували світові й його воєнній науці новий вид війни — гопницький або політично-рукопашний. 
     Щоб захопити місто чи цілу країну, не обов’язково проводити артпідготовку, розгортати танкові дивізії й вести наступ по фронту. Достатньо посадити в автобуси тисячу гопників, видати їм прапори й арматуру, привезти на центральну площу, де вони проведуть мітинг, після чого захоплять органи влади й проголосять усе, що треба. Й спробуй-но їх зачепити, як умить станеш для світу ворогом свободи й демократії. Та й дивізії танкові на підхваті.
      У Путіна, крім звичайної армії, вже давно сформована й ув боях випробувана й інша армія — гопницька. Вже зрозуміло, що на мітингах у Харкові й Донецьку, про Крим навіть мови не йде, — заправляють не «проросійські сили», а самі, що не є «російські». Були вони й на «антимайдані» в Києві кілька місяців тому. «Нашистів» й інших охочих на просторах «Расєї-матушкі» за гроші помахати кулаками й арматурою за «вєлікую і нєдєлімую» збирають, екіпірують й натаскують в Бєлгороді й Ростові-на-Дону, й звідти вже доправляють, куди потрібно. Переважно організовано й на автобусах, але можуть і невеличкими групами на автомобілях і потягах. У належний момент і в належному місці вони проявляються й зорганізувються. Як зграя сарани. Чи жуків.
     Тому я не здивуюся, якщо на вихідні якось центр Києва виявиться заповненим гопниками з «колорадськими» стрічками. 
     І хто ж їм зможе протидіяти?
     Самооборона Майдану? Не знаю, в мене склалося враження, що на даний момент лідери Самооборони переймається більше внутрішніми розборками, кришуванням київських бариг й участю в телешоу. Частина хлопців роз’їхалася, частина пішла в Національну гвардію, вважайте, в армію. Проти Правого сектору в ходу кампанія по дискредитації й дезорганізації.
Хто зможе протидіяти навалі гопників з «колорадськими» стрічками, якщо вони одного дня окупують центр Києва?
Прості кияни? Так, кияни вийдуть на вулицю. Але не одразу й не організовано. Мітингуватимуть мирно, й результат буде тим же, що й ув Харкові й Донецьку — їх просто поб’ють й намагатимуться «поставить на колєні».
      
      Ця агресивна «колорадська» біомаса, як один організм, вона має одні слова й одні ідеї. На даний момент ідея-фікс цього організму: ставити на Україну й українців на коліна. Вони кричали: «На калєні» в Харкові, вони в Донецьку, як тільки кинулися на мирний мітинг за єдність України, стали кричати: «На калєні» Такою є установка сили, що керує цією масою, — ставити Україну на коліна перед Росією. Вони й у Київ заявляться — ставити на коліна Майдан.
     Вони поламають стенди й намети, порозкидають квіти на Інститутській, спіймають кілька десятків чоловік, які виявляються в той час на Майдані, й будуть їх «ставіть на калєні». Вони захоплять Верховну Раду й Адміністрацію Президента. Вони привезуть з собою труну з тілом Януковича, від якої на кілометр буде тхнути трупом, й найнятий колдун вуду з Гаїті «оживить» легітимного,  й цей зомбі проголосить «вічну дружбу» з Росією. Й уся кодла дружно схвалить «Переяславську угоду — 2014». Типу «народного віче».
     Так хто ж реально зможе протистояти навалі?
     Міліція й внутрішні війська? Не думаю, що прапорохоронна система, яка впродовж кількох місяців пліч-о-пліч з тими ж гопниками боролася проти Майдану, зараз полчне всерйоз протидіяти вчорашнім спільникам. Будуть так боротися, як мокре горить, як боролися в Харкові й Донецьку — кволо й неохоче, й розступалися перед гопниками в належний момент і самі ж «радили» загнаним учасникам мирного українського мітингу стати перед тими на коліна.
     Не варто сподіватися й на армію, яка не вмішувалася (за що їй треба подякувати) й не буде вмішуватися в політичні розборки, — Національною ж гвардією керують міліцейські чини, й які вони віддаватимуть накази в момент «ч» — ще невідомо.
     Й до чого я веду?
     До того, що дехто, можливо, тужить за Небесною сотнею й переживає, що у вирішальні дні 18-20 лютого його не було в Києві. Нічого страшного. Усе, що наше, від нас нікуди не подінеться.
Готуймося.

     

Додати коментар