Жевринка

Майдан 4     По Хрещатику періщив дощ. Широчезна з поворотом вулиця, в неділю дощенту заповнена людьми, зараз була порожньою. Здалося, краплі води, що невпинно падали з неба, начисто загасили й змили з асфальту запал вчорашнього дня.
     Оминаючи калюжі й парасольки поодиноких перехожих, дістався до Майдану Незалежності. Одразу ж натрапив на огорожу, яка по периметру оточувала частину площі з правого боку. За пошарпаними металевими секціями з інтервалом у кілька метрів бовваніли міліціонери в накидках від дощу й понуро дивилися на світ з-під темних мокрих капюшонів. Прям таки рейдери прихопили шматок землі. З куцою металевою ялинкою.
     Під стелою Незалежності вирізнялися кілька десятків парасольок. Сам же постамент, вірніш, його основа з арками, слугував чимось на зразок намету — такого собі кам’яного й що продується з чотирьох боків, — в якому прижилися організатори «безпартійного» Євромайдану й усілякий інший люд, який до них притусувався.
     На кам’яних брилах мокли плакати з лозунгами. Відповідальні ж особи в синіх дощовиках походжали туди-сюди перед аркою або ж сиділи навчіпки під арочним навісом й вибудовували, як було видно, плани організації протестних заходів.
     Намагався віднайти когось відомого — Мустафу Наєма, наприклад, який кілька днів тому в Фейсбуці подав заклик приїхати на Майдан, чи ще когось. Та обличчя все були незнайомими — все округлі такі, зарожевілі й упевнені в собі.
     Збоку на бордюрі примітив таки одного з протестих активістів, відомого тим, що влітку намагався продати «врадіївську» ходу.
     Стояв і замерлими пильними очима дивився кудись убік.
     Захотілося стряхнутися. Стиснув ручку парасольки й пробрався трохи вперед по-між інших парасольок. Мимоволі глянув в один бік, в інший. Натрапив на очі чоловіка середніх років у куртці, закритій блискавкою до підборіддя… й невисокої жіночки в сірому пальто… — й відчув світлу й теплу… знайому з часів Майдану 2004-го… хвилю, що найшла звідкись і оволоділа душею. Й усе довкруг стало спокійним і радісним, як і тоді, коли холодний сніг бив вітров в обличчя й відчув себе одним цілим із сотнями тисяч людей довкруг, — і здавалося, рука Господа Бога була над тобою й цим місцем.
     А зараз моросив дощ, вода крапала з краю парасольки, — й людей довкруг було кілька десятків, а не десятків тисяч, — але відчуття було схожим. Й уже не так роздратовував розв’язний голос ведучого зі сцени, який представляв промовця, й запах перегару, що несподівано війнув збоку.
     На сцені поруч з ведучим примітив невисокого літнього чоловіка з густими вусами й одразу ж упізнав його: Левко Лук’яненко. Випадало колись брати в нього інтерв’ю. Гарний дядько. Розумний і добрий.
     Левко Григорович говорив тихим голосом про те, що й належало говорити зараз опозиційному політику. Не скажу, що почув щось нове, але слухати було приємно. Є ще в діда порох у пороховниці, думав я. Тримається.
     Чого він тільки не бачив на своєму віку!.. При Сталіну був засуджений до смертної кари, відсидів чверть віку в концтаборах. Пережив хрущовську «відлигу», брежнєвський «застій», горбачовську «перебудову». Й не думав, мабуть, і не гадав, що доживе до проголошення незалежності України. Але дожив! Був народним депутатом, висувався навіть кандидатом у президенти. Бачив Померанчеву революцію, боротьбу за владу за президентства Ющенка, дожив ось до Януковича…
     Що він міг сказати всім нам? Що все перемелеться, що для України бували й гірші часи?.. Що зараз нам треба, українцям, проявити трохи волі й громадянської позиції, щоб не потрапити в нову залежність від Москви, бо позбутися її буде о-ох, як тяжко. Але він вірить в український народ і в те, що все буде добре.           Бо рука Господа Бога над нами.
     Левко Григорович закінчив говорити й зійшов з трибуни. Разом з іншими, я поплескав йому в долоні, хоч це було й не зовсім зручно, враховуючи те, що в руці тримав парасольку. Відтак заграв «Океан Ельзи».
     Я відійшов убік і попрямував до Європейської площі, поглянути, як там.
     Усе буде добре, думав я, повторюючи слова Вакарчука.
     Усе перемелеться… — якщо втримати в собі теплу жевринку, зберегти й не згубити під дощами й іншими життєвими негараздами.

Майдан 1Майдан 3Майдан 5Майдан 8 Майдан 7

Додати коментар